ПАМ’ЯТАТИ!!!! ЩОБ НЕ ПОВТОРИТИ!!!
Депортація
- примусове або насильницьке переселення одних людей іншими за межі певної
території - найдавніше явище. Своєрідний «інструмент» боротьби, в цілому , з
власними страхами тих, хто займається подібним неподобством, їх побоюванням за
примарну владу. Ефективність подібного методу вкрай сумнівна і не витримує
жодної здорової критики. Більш того, виступаючи в якості тимчасового заходу
«вирішення проблеми» лише додає цих проблем, породжуючи і горе, і приховану
ненависть, біль і страждання, які в свою чергу, в тій чи іншій мірі, неодмінно
мають зворотний, дуже потужніший ефект.
18-го
травня, починаючи з 1994-го року в Україні, згідно Указу Президента № 165/94
від 14-го квітня 1994 року, відзначається День скорботи і пам’яті жертв
депортації кримськотатарського народу, яка сталася 18-20 травня 1944-го року.
Переселенню піддалися і старі, і жінки, і діти, цілі родини, більше чверті
мільйона люду. Жахливий злочин, з цілої черги, від антилюдських проявів у часи
сталінського режиму, війни та радянської влади. Вже у 1967-му році, при тій же
самій, радянській владі, Указом Президії Верховної Ради СРСР № 493, ці дії були
визнані необгрунтованими. Пізніше, в 1989-му році , Верховною Радою СРСР, ця
депортація була нарешті засуджена, визнана незаконною і оголошена злочинною.
Татари отримали реальну можливість відновити порушене кимось і колись право на
свою споконвічну територію, що входила до того часу до складу суверенної
України, територіальну цілісність якої у 1994-му році гарантували не багато не
мало, а три найавторитетніші країни у світі : Росія, Сполучені Штати Америки і
Великобританія. Почалося активне повернення людей на свою рідну землю, радість
і сльози, звичайно ж маса труднощів, але безперечно, колишній жах здавався
позаду ...
